Шпоркова жаба гладенька (Xenopus laevis ) — вид жаб з роду шпоркова жаба родини піпових. Модельний організм у біології розвитку. Має аллотетраплоїдний геном, який виник 18 млн років тому, коли злилися два види предкових шпоркових жаб, що розійшлися 16 млн років раніше.
Загальна довжина досягає 10—13 см. Спостерігається статевий диморфізм: самиці дещо більші за самців. Має маленьку сплощену голову, коротку круглу морду з повернутими догори ніздрями й маленькими очима, що мають круглі зіниці. У заглибині за ніздрями є 2 мішечки — головний та бічний. завдяки ним здатна нюхати повітря. Головний мішечек використовується на суходолі, а бічний — у воді. Верхня повіка у неї атрофувалась до невеликої шкірної складки, що, так само як і редукція язика, пов'язана з водним способом життя. Під оком розташовується коротка дотикова нитка, що нагадує дотикальну нитку безногих земноводних. Пальці передніх лап тонкі, порівняно довгі, втім не з'єднані плавальною перетинкою. На задніх же лапах розвинена широка плавальна перетинка і три перші пальці наділені гострими чорними кігтями. На тілі є органи бічної лінії.
Зверху жаба темно-бурого або оливково-зеленого кольору, часто з великими темними плямами неправильної форми, знизу — білувата, одноколірна або з бурими плямами. Самиця відрізняється тим, що задній прохід закривається у неї трьома шкірними клапанами.
Зустрічається у Південній Африці, а на півночі — до Анголи і Танзанії. Завезено її до Франції, Португалії, Великої Британії, Італії (о. Сицилія), північної та південної Америки (США, Мексика, Чилі), Індонезії.
Розповсюдження навколо світу сталося головним чином у 1930-і—1950-і, коли шпоркову жабу гладеньку використовували в тестах на вагітність. Тест був розроблений на базі відкриття британського зоолога Ланселота Хогбена, що в сечі вагітної жінки присутній гормон хоріонічний гонадотропін, який індукує овуляцію та викидання жабою ікри.
Полюбляє стоячі водойми. Живе виключно у воді і живиться лише під водою, допомагаючи собі засовувати їжу в рот передніми лапами. Полює на водних безхребетних, різних личинок, як особистий захист використовує отруйні секреції, що містяться у шкірі.
Тривалість життя 15—25 років.
Статева зрілість настає у 2 роки. Парування і розмноження відбувається протягом усього літа. У цей час у самця розвиваються так звані «шлюбні щітки» у вигляді чорної смуги з боків пальців і уздовж кінцівки до пахвових западин. Самець обхоплює самицю перед задніми кінцівками. Парування відбувається вночі. У цей час самці голосно квакають, і голос їх нагадує голос райки. При паруванні самиця тримається в цей час задніми ногами за яку-небудь водну рослину. Потім клоака її наближається до переднього кінця поздовжньої борозни, яка тягнеться по череву самця до його клоаки і обмежена двома шкірними складками. Яйце швидко ковзає по цій борозні в кінці, прослизає під клоачним отвором самця, запліднюється і повисає на рослині, яке притримує самиця. Наступна ікринка відкладається вже в іншому місці.
Зазвичай на ранок після парування обидві тварини линяють, при цьому шкіра відстає спочатку на кінцівках, потім просувається до рота і нарешті проковтується.
Відкладання яєць починається приблизно через годину після початку парування. Яйця відкладаються здебільшого по одному, рідше по 3-4, швидко одне за іншим. Одна самиця може відкласти до 15 000 ікринок. Процес ікрометання своєрідний і виявляє цікаві пристосування, що збільшують можливість запліднення. Відкладені яйця спочатку тримаються між трьома шкірними клаптями, що оточуюють клоаку самиці. Яйця мають у поперечнику близько 3 мм і оточені прозорою, надзвичайно липкою студенистой оболонкою, зовнішній шар якої протягом небагатьох годин відкладання ікри міцніє і стає схожим на ріг.
