Австралія

Австра́лія, або Австралі́йський Сою́з, — незалежна федеративна держава, розташована у Південній півкулі на однойменному материку, до якої також належать прилеглий великий острів Тасманія на півдні й численні дрібні навколо, серед яких Норфолк і Лорд-Гав у Тихому океані, Кокосові острови в Індійському та інші.

Австралійський Союз повністю займає однойменний материк з низкою прилеглих островів, найбільший з яких — Тасманія. Австралію часто називають островом-континентом через її розташування на однойменному найменшому з усіх континенті, або найбільшим островом на планеті. Площа країни дорівнює 7 688 287 км², 6-те місце серед країн світу, перше в Океанії. Це трохи більше ніж площа США без Аляски і Гаваїв. Це найбільша держава Південної півкулі та найбільша держава без сухопутних кордонів. Площа власне континенту становить 7 617 930 км² (2 941 300 миль²) + 0,1 млн км² прилеглих островів. Переважно рівнинний сухий материк (одну третину материка займають тропічні пустелі). На півночі країна омивається водами Арафурського і Тиморського морів, затоки Карпентарія, на півдні —водами Великої Австралійської затоки, на заході — відкритими водами Індійського океану; на сході — водами Коралового і Тасманового морів Тихого океану. Довжина берегової лінії Австралії становить 34,2 тис. км (без узбереж островів). Берегова лінія розчленована мало, найбільші півострови — Кейп-Йорк і Арнемленд.

Кліматичні умови в країні обумовлюються розташуванням переважної частини території в тропічному поясі південної півкулі, зміна пір року відбувається обернено до зміни сезонів в Україні. Спекотне літо припадає на період з листопада по січень, прохолодна зима — на червень-серпень. Проте чітка зміна пір року простежується лише на півночі та на півдні, а виражається вона здебільшого в режимі зволоження. Австралія протягом усього року отримує значну кількість сонячної енергії, для всього материка характерні високі температури повітря, середні літні температури +20..+28 °C, середні зимові +12..+24 °C. Найнижчі зафіксовані температури на рівнинах -4..-6 °C, у горах (Австралійські Альпи) -22 °C. Над материком переважає континентальна тропічна повітряна маса й низхідні рухи повітря, що робить Австралію найсухішим континентом на планеті. Більша частина материка розміщена у широтах, де панує південно-східна пасатна циркуляція. І хоча повітряні маси рухаються з Тихого океану, вони не приносять значних атмосферних опадів у внутрішні райони материка, бо Великий Вододільний хребет перехоплює вологу, рясні опади випадають тільки на навітряних схилах гір у вузькій прибережній смузі. На півночі «сезон дощів» припадає на літо, на півдні — на осінь-зиму, на східному узбережжі дощі випадають відносно рівномірно протягом всього року. Близько 40 % материка дістає 50-250 мм опадів на рік і тільки 10 % — понад 1000 до 2000 мм (східне узбережжя). Крайня посушливість клімату Австралії істотно ускладнює використання земель у господарстві. Кожні 10-15 років в Австралії трапляються великі посухи, що тривають інколи по два-три роки. У цей період 2/3 материка дістає менше 25 мм опадів на рік. Проте справжнім стихійним лихом для Австралії є раптові зливи, з перевищенням місячної норми в 10-17 разів, що завдають величезної шкоди сільському господарству: гинуть урожаї та худоба, змивається ґрунт. На клімат Австралії суттєво впливають океанічні течії, зокрема диполь Індійського океану та Ель-Ніньйо, які корелюються періодичними посухами та сезонними тропічними системами низького тиску, які утворюють циклони у північній Австралії.

Північна частина країни до 20° південної широти лежить у субекваторіальному кліматичному поясі. Влітку переважають вологі екваторіальні повітряні маси, взимку — посушливі тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період ненабагато прохолодніший за літній. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +28 °C, липні +24 °C. У літньо-осінній період (з листопада по квітень) з морів один-два рази (загалом до 14) надходять руйнівні тропічні циклони, під час яких швидкість вітрів перевищує 30 м/с. Так 1974 року циклоном «Трейсі» майже вщент була зруйнована столиця Північної Території, місто Дарвін. Вдалині від моря взимку може відзначатись більш сухий сезон. Поблизу східного узбережжя півострова Кейп-Йорк вологість повітря та кількість опадів значні у всі сезони, з максимумом влітку. Агрокліматичні умови малопридатні для землеробства.

Західна та центральна частина континенту до 30° південної широти лежать у тропічному кліматичному поясі — клімат різко континентальний. Увесь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +34 °C, липні +10 °C. Влітку середньодобова може 3-4 місяці не знижуватись нижче 37 °C; абсолютний максимум — 50 °C. Переважають східні пасатні вітри, у теплий сезон з морів та океанів можуть надходити шторми. Південний захід континенту відомий найбільш постійним вітром на планеті, морським бризом, що зветься «доктор Фрімантл». На рівнині Налларбор кліматичні умови подібні до центральноавстралійських, з меншими зимовими температурами та більш м'якими літніми посухами.

На півдні клімат субтропічний. Влітку переважає тропічне повітря з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. На південному заході значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. На південному сході більш рівномірний сезонний розподіл опадів, можливе випадіння снігу. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +20 °C, липні +9 °C. Суховії з пустель можуть підвищувати середньодобові температури до +37..+38 °C. Ці частини країни дуже сприятливі до ведення землеробства, садівництва та розведення худоби — пшенично-вівчарський пояс.

Південна частина острова Тасманія лежить у помірному кліматичному поясі. Перевалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами, можливий сніговий покрив. Відносно прохолодне літо з більш антициклонічною погодою. Абсолютний мінімум до -6 °C, у горах до -22 °C. Зволоження рівномірне за сезонами, місцями надмірне. На заході вологі вітри з Індійського океану приносять рясні опади цілий рік; на східному узбережжі вітрова тінь, тож спостерігається посушливий сезон.

Розміщення ґрунтового покриву в загальних рисах підпорядковане широтній зональності, яка порушується лише в горах. Різкий посушливий тропічний клімат континенту призводить до того, що 3/4 території, від берегів Індійського океану на заході до західних схилів Великого Вододільного хребта на сході, займають пустелі та напівпустелі зі своєрідною рослинністю на пустельних ґрунтах вивітреної озалізненої материнської породи — «аридні червоні землі». Ґрунти кам'янистих поверхонь останців вкриті кременистим щебенем — «гіббер». У центральній частині континенту довгі буро-червоні піщані гряди з куртинами спініфексу розділяють фіолетово-зелені стрічки евкаліптів, акацій та казуарин вздовж сухих криків. На глинястих солончаках пересихаючих озер ростуть ендемічні види лободи та солянок. Унікальною особливістю Австралії є відсутність пустель на західному узбережжі тропічного поясу (аналог Атаками, Намібу), тут їх замінюють напівпустелі. Рослинність напівпустель представлена злаками, полином, солянками, акаціями та евкаліптами маллі-скребу на червоних і бурих щебенистих пустельних ґрунтах. На півночі, сході й півдні напівпустелі замінюють рідколісся з поодинокими евкаліптами, акаціями та казуаринами на червоних, червоно-коричневих, червоно-бурих та реліктових темних багатих гумусом ґрунтах. Останні ґрунти дуже родючі, вони багаті на дефіцитний для континентальних ґрунтів фосфор і не потребують штучних добрив. Рідколісся по річкових вододілах виходять до східного тихоокеанського узбережжя, де підзолисті ґрунти, які переходять у гірські лісові. Густий трав'яний покрив представлений високими (до 1,5 м заввишки) злаками: мітчелова, кенгурова, блакитна (Andropogon) та трава Фліндерса. На півдні у субтропічному поясі через брак зволоження поширюються непрохідні скреби та вересоподібні луки на родючих каштанових, коричневих, сіро-коричневих та реліктових червоно-бурих ґрунтах на південному заході.

Завдяки тривалій ізоляції континенту після розходження колишніх частин Гондвани у мезозойську еру його флора відрізняється багатьма реліктовими формами подібними до африканських, південноазійських, південноамериканських та новозеландських. 3/4 видів вищих рослин країни — ендеміки. Найхарактернішими деревами Австралії виступають 350 видів евкаліптів (до 135 м заввишки) в усіх (окрім кам'янистих пустель) природних ландшафтах континенту, від екваторіальних вологих лісів півночі до помірних вологих лісів Тасманії, загалом 2 % території країни. Евкаліпт представлений на державному гербі. Стійка до шкідників та гниття, різноманітного кольору деревина евкаліптів, що використовується в суднобудуванні, будівництві, целюлозо-паперовій промисловості, на виготовленні меблів, цінується лісівниками усього світу. Його кора та листя містить до 40 % ефірних олій, що використовуються фармацевтами. Швидко зростаючі промислові насадження евкаліпту можна зустріти на усіх континентах. Через ефірні випаровування в евкаліптових лісах майже відсутній підлісок. Кущові форми евкаліптів утворюють специфічні рослинні угруповання: маллі-скреб та брігаллоу-скреб. Іншим характерним деревом Австралії виступає акація, що пристосувалась навіть до пустельних умов, де її зарості кущових форм утворюють своєрідний непролазний мальга-скреб на кам'янистих розсипах.

Ліси Австралії займають лише 5 % території країни. Історично їхньому поширенню заважали тверді латеритні кірки вивітрювання в екваторіальній зоні та природні й антропогенні пожежі. Головні лісові масиви сконцентровані на червоно- і жовтоземах східного узбережжя — евкаліпт королівський (Eucalyptus regnans); на південно-західному узбережжі та на острові Тасманія на опідзолених бурих лісових ґрунтах — евкаліпт каррі (E. diversicolor). Незначні масиви евкаліптових лісів північного узбережжя досить далеко заходять по долинах криків на південь, безпосередньо в пустельну зону. Під пологом евкаліптів ростуть пальми, пандануси, деревоподібна папороть, трав'яні дерева, ліани з великими квітками обвивають стовбури. Уздовж річок та по заболочених низовинах східного узбережжя збереглися реліктові вологі тропічні ліси з фікусів, горіхових, рожевих та жовтих дерев, пальм, хвойних (у субтропіках — араукарії). Ці ліси у позаминулому столітті зазнали значного знищення через цінні породи деревини. До 1930-х років залишилось лише 38,5 млн га первісних лісів, усі інші були замінені вторинними. Тасманійські ліси представлені евкаліптами, південним буком, деревовидою папороттю, південними хвойними породами. Часто вони з повністю непрохідними заростями у підліску. Через брак м'якої деревини хвойних порід в Австралії штучно висаджують великі масиви субтропічних видів з Середземномор'я та Північної Америки.

Завдяки тривалій ізоляції континенту його фауна відрізняється реліктовими формами, що давно щезли, були замінені іншими, або ніколи не з'являлись на інших континентах — 90 % видів тварин ендемічні. У той самий час ця фауна є 10 % від усього біорізноманіття планети. Австралія — «країна живих викопних», тут збереглися представники древньої сумчастої фауни планети. На континенті відсутні такі широко представлені на інших материках такі групи тварин, як копитні та примати. Хижі представлені собакою динго, що з'явилась в Австралії разом з людиною досить недавно, 12-35 тис. років тому. Проти динго на межі штатів Квінсленд (району інтенсивного скотарства) та Південна Австралія було споруджено довжелезний тин — найдовшу штучну споруду на планеті. Найбільшого різноманіття на континенті сягнули представники сумчастих: кенгуру, коала (сумчастий ведмідь), вомбати, кускуси, посуми, сумчастий диявол (ендемік Тасманії). Найбільший представник цієї групи, кенгуру, представлений на державному гербі. Руді та сірі кенгуру сягають 1,5 м зросту, в той час як група «валабі» представлена невеличкими тваринами, що живуть на скелях, деревах та займають екологічну нішу «ремигаючих» гризунів. Під час посухи їхні величезні стада масово виздихають. Великі кенгуру становлять конкуренцію сільськогосподарській худобі, тому щорічно їх мільйонами відстрілюють. М'ясо в'ялиться, йде на корм домашнім тваринам, шкури йдуть на заготівлю. 4 види кенгуру вимерли внаслідок людського винищення. Найпримітивніші звірі, однопрохідні, представлені ендеміками континенту, реліктами мезозойської епохи: єхидною, що мешкає повсюдно на континенті, та качкодзьобом, що населяє водойми південного сходу.

З Європи були інтродуковані на потребу мисливства: лисиці, олені та кролі. Останні через декілька десятиліть так розповсюдились штатом Вікторія, що майже вщент вигризали рослинність на певних ділянках, а під час посухи забивали висихаючі водойми своїми тільцями. Жодні спроби вплинути на їхню чисельність не давали результату, поки 1950 року епідемія міксоматозу не викосила значне поголів'я.

Найбільший представник орнітофауни континенту — страус ему, птах, що зображений на державному гербі. Він трохи поступається за розмірами своєму африканському родичеві й сягає ваги у 60 кг. У північних вологих лісах мешкає інший птах, що не літає — казуар. Самець цього птаха сягає 1,5 м зросту й має яскраве своєрідно забарвлене пір'я. У лісах водяться різноманітні папуги, птах-пересмішник — лірохвіст, яскраво забарвлені райські птахи, рибалочка, медососи, сміттєві кури нагрібають величезні купи сміття — своєрідні інкубатори для яєць. На водоймах плавають ендемічні чорні лебеді. З Європи були завезені міські горобці та шпаки.

Плазуни представлені плащоносною ящіркою, ящіркою-молохом; у водоймах звичайні крокодили. З іхтіофауни цікавий представник дводишних риб, релікт мезозойської епохи — цератод (Ceratodus), що має одну легеню й здатний впадати в анабіоз у мулі під час посухи. Континент населяють численні види метеликів, москітів, термітів.

Уперше на державному рівні питання охорони лісів було підняте 1860 року. Головною проблемою лісівництва на континенті завжди були пожежі, під час яких вигорало більше лісу, ніж заготовлялось (в окремі роки до 5 % усіх лісових масивів континенту). Перед Другою світовою війною, коли під час пожежі на південному сході було знищено 100 тис. га лісів, було створено національну протипожежну службу, заборонено розводити багаття в лісах, почали контролювати скотарів, нарізали «пожежні шляхи», почали практикувати контрольовані підпала опаду, в тому числі із застосуванням пожежної авіації.

Фауна континенту досить вразлива як до безконтрольного полювання, так і до пресингу інтродукованих видів, свійських тварин (насамперед хижих кішок і собак, травоїдних овець). До «чорної книги» континенту занесено сумчастого вовка, що зник в середині XX століття. Іншої долі зазнав коала, що також міг зникнути в 1930-х роках, проти його флегматична миловидість дозволила провести успішну PR-кампанію зі збереження і розселення цього австралійського ендеміка.

1973 року було створено міністерство охорони природи Австралії. Пізніше законодавчими органами штатів були прийняті закони щодо збереження природи, природокористування надрами й водами, охорону родючості ґрунтів, чистоти повітря. Загальна площа охоронюваних земель не перевищує 2 % території країни. Здебільшого це національні парки, що поєднують функцію як захисту природи, так і рекреаційну. Парками керує федеральне агентство Парки Австралії (англ. Parks Australia), створене 1999 року під керівництвом міністерства екології. Більшість з них знаходяться поблизу міст і слугують місцем відпочинку містян. М'який режим заповідності дозволяє в них проводити видобуток корисних копалин, заготівлю деревини і обмежений випас худоби. Найстаріші та найвідоміші національні парки: Костюшко, Вайперфілд, Вїлсонс-Промонторі, Еунгелла, Сенктуері. Також широко відомі національні парки Улуру-Ката-Тьюта, Какаду, Пурнулулу, Південно-Західний національний парк та область озер Уїлландра, які входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Величезні території були узяті під охорону також в пустельних місцевостях — Грейт-Вікторіа-Дезерт, Палм-Веллі, Сімпсон-Дезерт. Гострою проблемою постала розвідка нафтових полів на шельфі Коралового моря у другій треті XX століття, що становила пряму загрозу збереженню Великого Бар'єрного рифу. Поблизу міста Кернс було створено морський національний парк для збереження коралового рифу.