Болівія
2098 тварин
Болі́вія , офіційно Багатонаціона́льна Держа́ва Болі́вія — держава в центральній частині Південної Америки.
За характером рельєфу Болівія поділяється на південно-західну — гірську (бл. 1/3 площі країни) і північно-східну — переважно рівнинну частини. Гори Болівії належать до системи Анд, що досягають тут найбільшої ширини — близько 650 кілометрів, і складаються: з хребта Західна Кордильєра (г. Сахама 6780 м), Кордильєри Реаль (г. Ільямпу 7014 м), Центральної і Східної Кордильєри (до 5000 м) та міжгірного плато — Альтіплано (3700—4100 м). У горах Болівії багато згаслих і діючих вулканів. Рівнинні райони Болівії поступово знижуються на північний схід і переходять в Амазонську низовину. На південному сході, на вододілі басейнів Амазонки і Парагваю, невисокі нагір'я (до 1425 м).
Клімат районів Анд — гірський, напівпустельний і пустельний з прохолодними літом і зимою — середньомісячні температури протягом року коливаються від +2 до +18, невеликою кількістю опадів (50—600 мм), значними добовими коливаннями температур. У рівнинних районах клімат вологий тропічний — середньомісячні температури протягом року +20, +28°, опадів 1500—2000 мм на рік. Річки внутрішніх гірських районів належать до басейнів безстічних озер — Тітікака, Поопо та ін. Річки сх. районів — до басейну Амазонки (найбільші з них Маморе і Бені — притоки Мадейри) та Парагваю (найбільша — Шлькомайо).
У горах і міжгірних плато рослинність напівпустельна: шорсткі трави, колючі чагарники. Серед тваринного світу з ссавців характерними є вікунья, гуанако, із гризунів — шиншила, моко (гірська свинка), з птахів — кондор. На рівнинах — вологі тропічні ліси і савани з багатими й різноманітними рослинністю і тваринним світом.
Економіка країни наприкінці XX ст. відчула страшних коливань через падіння цін на олово, поганих врожаїв та виплати боргів Міжнародному банку, все це призвело до страшної інфляції. Хоча Болівія отримувала дуже велику іноземну допомогу, технічну підтримку та позики Міжнародного Банку протягом ряду років, величезні проблеми, що не мають швидких або легких вирішень продовжують стояти перед урядом.
Державна гірнича корпорація «Comibol» проголосило про важкі втрати та падіння виробництва у 1980-х роках, коли через перевиробництва олова у світі було закрито 2/3 шахт та звільнення з шахт великої кількості робітників.
Початок розробки нафтових ресурсів Болівії датується 1920 роком, коли Стандартна нафтова компанія Нью-Джерсі придбала концесію на дослідження та експлуатацію зони південно-східної Болівії. Ряд маленьких родовищ нафти був виявлений тут, але ця компанія була націоналізована у 1937 році та на її базі утворили YPFB (Yacimientos Petroliferos Fiscales Bolivianos).
У середині 1950-х років компанії США відновили розробку нафти у Болівії. 1956 року Болівійська Компанія видобутку нафти (відділення американської корпорації) почала успішну розробку нафти та природного газу в районі Санта-Крус. У 1966 році почали експортувати нафту у південну Каліфорнію, через трубопровід YPFB з Болівії у Тихоокеанський порт Аріка (Чилі), а також підвищувати обсяг продажу на внутрішньому ринку та в Аргентині. Однак політична невизначеність розладнала цю промисловість — в 1969 році Болівія знов націоналізувала нафтовидобувну компанію.
Хоча з 1972 року Болівія знову стала заохочувати іноземні нафтові компанії, виробництво продовжувало падати через нестачу інвестицій та невдалі спроби повернути втрачену довіру. Підвищення внутрішнього споживання наприкінці XX сторіччя примусило імпортувати частину нафти і призвело до нової хвилі співпраці Болівії з іноземними нафтовими компаніями.
Виробництво природного газу стало успішнішим, і з падінням світового попиту на олово наприкінці 1980-х та у 1990-х роках, газ став найважливішим експортним товаром Болівії, який до середини 1980-х рр. давав більше половини всіх офіційних прибутків. Головний споживач природного газу — Аргентина. Великі родовища газу сконцентровані в районі Санта-Крус.
Болівія багата й іншими природними ресурсами, зокрема, володіє великим гідроелектричним потенціалом, який мало використовується.
Болі́вія , офіційно Багатонаціона́льна Держа́ва Болі́вія — держава в центральній частині Південної Америки.
За характером рельєфу Болівія поділяється на південно-західну — гірську (бл. 1/3 площі країни) і північно-східну — переважно рівнинну частини. Гори Болівії належать до системи Анд, що досягають тут найбільшої ширини — близько 650 кілометрів, і складаються: з хребта Західна Кордильєра (г. Сахама 6780 м), Кордильєри Реаль (г. Ільямпу 7014 м), Центральної і Східної Кордильєри (до 5000 м) та міжгірного плато — Альтіплано (3700—4100 м). У горах Болівії багато згаслих і діючих вулканів. Рівнинні райони Болівії поступово знижуються на північний схід і переходять в Амазонську низовину. На південному сході, на вододілі басейнів Амазонки і Парагваю, невисокі нагір'я (до 1425 м).
Клімат районів Анд — гірський, напівпустельний і пустельний з прохолодними літом і зимою — середньомісячні температури протягом року коливаються від +2 до +18, невеликою кількістю опадів (50—600 мм), значними добовими коливаннями температур. У рівнинних районах клімат вологий тропічний — середньомісячні температури протягом року +20, +28°, опадів 1500—2000 мм на рік. Річки внутрішніх гірських районів належать до басейнів безстічних озер — Тітікака, Поопо та ін. Річки сх. районів — до басейну Амазонки (найбільші з них Маморе і Бені — притоки Мадейри) та Парагваю (найбільша — Шлькомайо).
У горах і міжгірних плато рослинність напівпустельна: шорсткі трави, колючі чагарники. Серед тваринного світу з ссавців характерними є вікунья, гуанако, із гризунів — шиншила, моко (гірська свинка), з птахів — кондор. На рівнинах — вологі тропічні ліси і савани з багатими й різноманітними рослинністю і тваринним світом.
Економіка країни наприкінці XX ст. відчула страшних коливань через падіння цін на олово, поганих врожаїв та виплати боргів Міжнародному банку, все це призвело до страшної інфляції. Хоча Болівія отримувала дуже велику іноземну допомогу, технічну підтримку та позики Міжнародного Банку протягом ряду років, величезні проблеми, що не мають швидких або легких вирішень продовжують стояти перед урядом.
Державна гірнича корпорація «Comibol» проголосило про важкі втрати та падіння виробництва у 1980-х роках, коли через перевиробництва олова у світі було закрито 2/3 шахт та звільнення з шахт великої кількості робітників.
Початок розробки нафтових ресурсів Болівії датується 1920 роком, коли Стандартна нафтова компанія Нью-Джерсі придбала концесію на дослідження та експлуатацію зони південно-східної Болівії. Ряд маленьких родовищ нафти був виявлений тут, але ця компанія була націоналізована у 1937 році та на її базі утворили YPFB (Yacimientos Petroliferos Fiscales Bolivianos).
У середині 1950-х років компанії США відновили розробку нафти у Болівії. 1956 року Болівійська Компанія видобутку нафти (відділення американської корпорації) почала успішну розробку нафти та природного газу в районі Санта-Крус. У 1966 році почали експортувати нафту у південну Каліфорнію, через трубопровід YPFB з Болівії у Тихоокеанський порт Аріка (Чилі), а також підвищувати обсяг продажу на внутрішньому ринку та в Аргентині. Однак політична невизначеність розладнала цю промисловість — в 1969 році Болівія знов націоналізувала нафтовидобувну компанію.
Хоча з 1972 року Болівія знову стала заохочувати іноземні нафтові компанії, виробництво продовжувало падати через нестачу інвестицій та невдалі спроби повернути втрачену довіру. Підвищення внутрішнього споживання наприкінці XX сторіччя примусило імпортувати частину нафти і призвело до нової хвилі співпраці Болівії з іноземними нафтовими компаніями.
Виробництво природного газу стало успішнішим, і з падінням світового попиту на олово наприкінці 1980-х та у 1990-х роках, газ став найважливішим експортним товаром Болівії, який до середини 1980-х рр. давав більше половини всіх офіційних прибутків. Головний споживач природного газу — Аргентина. Великі родовища газу сконцентровані в районі Санта-Крус.
Болівія багата й іншими природними ресурсами, зокрема, володіє великим гідроелектричним потенціалом, який мало використовується.
