Пеліка́н кучеря́вий (Pelecanus crispus, нім. Krauskopfpelikan, англ. Dalmatian Pelican) — вид птахів з родини пеліканових. Один з 9-ти видів роду; один з 2-х видів у фауні України.
Характерною ознакою цього птаха є пір'я на потилиці, часом доволі довге — через це він і отримав свою українську назву.
Дорослий птах у шлюбному вбранні сірувато-білий; кільце голої шиї навколо ока сіре; на потилиці і задній частині шиї «грива» з видовжених закручених пер; на волі жовта пляма; шкіряний мішок жовтогарячо-червоний. Дзьоб і ноги сірі; райдужна оболонка ока світло-сіра. Молодий птах зверху світло-бурий; знизу сірувато-білий; шкіряний мішок вохристий; дзьоб жовтувато-сірий; на потилиці короткий «чуб». На другому році життя подібний до дорослого, але покривні пера верху крил з бурою барвою. Дорослого вбрання набуває у віці 3 років. Маса тіла − до 12 кг, довжина тіла − 160—180 см, розмах крил − 280—295 см.
Беручи до уваги той факт, що за часів античності та раннього середньовіччя середня температура в Європі була на 2-3°С вища, ніж зараз, дослідники припускають, що кучерявий пелікан був поширенішим в західній та центральній Європі. Це припущення підтверджується як документальними свідоцтвами та топонімікою, так і викопними рештками. Але протягом останніх 100—150 років популяція цього птаха значно скоротилася.
Нині поширений від Південно-Східної Європи до Центральної Азії. Гніздові колонії кучерявого пелікана існують в наступних країнах: Албанія, Болгарія, Сербія, Греція, Казахстан, Монголія, Румунія, Росія, Туреччина, Туркменістан, Україна та Узбекистан.
У межах України спорадично гніздиться на придунайських оз. Кугурлуй та Картал, у 2000 р. була спроба (невдала) розмноження у Дунайському біосферному заповіднику. У 2009 р. загніздився на Азовському узбережжі (Крива Коса). На літуванні регулярно трапляється на водоймах Придунав'я. По Азово-Чорноморському узбережжю поза дельтою Дунаю є низка поодиноких спостережень.
На кінець 1990-х років загальна чисельність виду оцінювалась в розмірі 3215-4280 пар, з них близько 85 % — в країнах колишнього СРСР. З інших країн найбільша популяція існує в Греції ~7 %.
Кучерявий пелікан живиться майже винятково рибою, і полює на неї як поодинці, так і групами. Склад живлення залежить майже цілком від наявності видів риб, придатних для пелікана, і дуже мало залежить від поведінки цих видів риб. В лиманних та лагунних екосистемах птахи ловлять переважно мігруючі види, такі як вугор, кефалі, та придонні види — бичків та корюшку. На внутрішніх прісноводних водоймах пелікани споживають такі види риб як плітка, верховодка, краснопірка, карась, короп і т.ін. Розмір виловлюваних пеліканами риб становить 3-50 сантиметрів. Живитись пелікани можуть іноді на значній (50-70 кілометрів) відстані від гніздових колоній.
Статевої зрілості досягають на 3-4 році життя. Гніздові колонії кучерявого пелікана зазвичай розташовані на озерах, в дельтах річок та в естуаріях, переважно в плавнях. Заселяє багаті на рибу великі приморські водойми з мілководдями, низькими косами і острівцями та мозаїчнимизаростями надводної рослинності. Гніздиться як на плаваючих купинах, так і відкритих приморських косах. Гнізда влаштовує поблизу відкритої води. Птахи, що гніздяться, звичайно прилітають на місце гніздування наприкінці лютого, відкладання яєць відбувається приблизно через 10-15 днів. Кількість яєць в кладці коливається від 1 до 4, середня кількість — 1.8. Насиджування займає 30-32 дні, та ще 11-12 тижнів батьки годують пташенят. Найбільші втрати при розмноженні спостерігаються на стадії яєць — відсоток успішного виходу пташенят з яєць становить 35-70 %. На добре захищених колоніях рівень успішного вирощування пташенят досягає 1.35 на гніздо. Але, навіть на колоніях, що охороняються, коефіцієнт успішного вирощування пташенят може бути нижче, ніж 1 на гніздо. Це пояснюється, в основному, винищенням хижаками яєць та нелітаючих пташенят — насамперед диким кабаном.
Гніздові колонії кучерявий пелікан може утворювати як самостійно, так і спільні з рожевим пеліканом та з різними видами бакланів.На сучасному рівні знань про популяційну динаміку цього виду вважається, що популяція може бути стабільною при коефіцієнті успішного вирощування пташенят, що дорівнює 0.8 на гніздо. При коефіцієнті, більшому за 1, вид може збільшити свою чисельність.
В Україні гніздиться до 14 пар. Чисельність зростає, в 2002 р. у дельті Дунаю (виключно у Румунії) в 3-х колоніях було нараховано 419 пар. Кількість літуючих птахів на півдні України теж зростає. У серпні 2004 р. на півдні України, виключно у Дунай-Дністровському межиріччі, нараховано 142 птахи. Слід очікувати подальшого поширення на схід по Азово-Чорноморському узбережжю. Збільшення чисельності дунайської популяції за останнє десятиріччя зумовлено належною охороною гніздових поселень у Румунії, покращенням стану водного середовища. Можуть викликати негативні зміни чисельності: інтенсивне освоєння водно-болотних угідь, зменшення їх рибопродуктивності, глобальне забруднення водойм, посилення фактору непокою.
Місця зимівлі кучерявого пелікана в Південно-Східній Європі, Туреччині та країнах колишнього СРСР відомі достатньо добре, на відміну від території Близького Сходу (Іран, Ірак) та решти Азії (Пакистан, Індія, Китай, Бангладеш тощо). На цій території, імовірно, існують кілька ще не відкритих місць зимівок цього птаха. Дунайська популяція зимує у Середземномор'ї.
Одночасний облік, проведений на шляхах міграції в 1993 році на Чорному та Середземному морях (Албанія, Болгарія, Греція, Сирія, Туреччина, Ізраїль — всього 1463 особин) та на Близькому Сході та в Азії (всього 4803 особини), з урахуванням молодих птахів у відсотковій кількості, характерній для пеліканів, дає загальносвітову чисельність виду в розмірі 12-16 тисяч особин.
