Сірий вовк

Сірий вовк

Вовк

Царство
Підтип
Клас
Ряд
Підряд
Родина
Рід
ВИДИ
Canis lupus
Популяція
400,000
Тривалість життя
10-20 Р
Максимальна швидкість
65
40
км/годмиль/год
км/год миль/год 
Вага
16-60
35.2-132
кгфунт
кг фунт 
Висота
80-85
31.5-33.5
смдюйми
см дюйми 
Довжина
105-160
41.3-63
смдюйми
см дюйми 

Вовк (Canis lupus L.) — хижий ссавець з роду пес (Canis ) родини псових (Canidae), що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основною здобиччю вовків є копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози. Також відомий як сірий вовк, сірко, дикий собака або дикий пес.

Показати більше

Всупереч поширеній думці, сучасний вовк не є безпосереднім предком сучасного свійського собаки; це радше сестринські групи; безпосередній предок сучасного собаки, вимер.

Показати менше

Зовнішній вигляд

Зовнішній вигляд вовка свідчить про його міць та пристосування до тривалого бігу при переслідуванні своїх жертв. Дорослий вовк зазвичай більший за вівчарку: довжина тіла з головою і без хвоста досягає 135—160 см, хвіст —40—52 см. Висота в плечах 80—95 см. Вага зазвичай 45—60 кг. У літературі згадуються вовки вагою, начебто, до 90 кг; але серед багатьох сотень точно зважених вовків з Євразії та Північної Америки маса жодного не перевищувала 79 кг, а таких нараховувалось 3 чи 4 особини.

Показати більше

Забарвлення та розміри вовків піддаються сильній індивідуальній та географічній мінливості. Тільки на території Євразії нараховується 10—15 підвидів, і десь стільки ж в Північній Америці. Найбільші вовки трапляються в крайній півночі ареалу, в лісотундровій та тундровій зонах, найменші — на півдні. Перші забарвлені в дуже світлі тони, а взимку практично зовсім біліють. В лісовій зоні мешкають вовки найбільш посилено забарвлених підвидів, тоді як на півдні, в пустелях, їх змінюють тварини тьмяно-жовтого кольору.

Показати менше

Відео

Ареал

Географія

Регіони

Вовк розповсюджений досить широко — трапляється в Європі, Азії та Північній Америці. В Євразії зустрічається на Піренейському півострові, в Італії, скандинавських країнах, в країнах Балканського півострова, Румунії, і далі — практично в усій північній та центральній Євразії аж до Чукотського півострова; але в багатьох частинах ареалу є досить рідкісним. В історичні часи вовк мешкав в Японії, та був там знищений. На північноамериканському континенті сучасна південна межа ареалу вовка приблизно збігається із кордоном США та Канади (див. карту). В Україні вовк трапляється на всій території, але більш-менш звичайним є тільки в лісовій зоні та в Карпатах.

Сірий вовк карта середовища проживання
Сірий вовк карта середовища проживання
Сірий вовк
Public Domain Dedication (CC0)

Звички та спосіб життя

Вовк відрізняється великою екологічною пластичністю. Він живе в найрізноманітніших ландшафтах, віддаючи перевагу відкритому степу, напівпустелі, тундрі, лісостепу, і за можливості уникає суцільних лісових масивів. Причиною того є достаток корму, насамперед наявність диких та свійських копитних тварин, а також умови полювання на них, особливо взимку, коли на розподіл та чисельність хижака вирішальним чином впливає висота снігового покриву.

Показати більше

Річ у тім, що в пухкому глибокому снігу в лісах вовки занадто провалюються та не можуть догнати лося або оленя. Становище змінюється тільки навесні, під час витривалих настів, котрі легко витримують хижаків, але провалюються під копитними тваринами. Загалом, полювання вовків на відкритій місцевості в середньому є набагато вдалішим, ніж в суцільному лісі.

Для вовків звичайним є родинний спосіб життя. Пари у них утворюються на невизначено довгий строк, практично на все життя. Основу вовчої зграї зазвичай складають батьки з виводком цьогорічних молодих вовків, до якого можуть приєднуватися торішні «прибулі» тварини та холості самці. В зграї лише зрідка буває більше ніж 10—12 особин. Найбільша постійна зграя була зафіксована на Алясці і складалася з 36 вовків. Інколи окремі зграї об'єднуються, що трапляється в місцях скупчення диких або свійських копитних, але такі об'єднання завжди бувають лише тимчасовими; в Казахстані в такому вовчому об'єднанні одного разу було зафіксовано 42 вовки.

Вовки досить сильно прив'язані до лігва, і полюють в межах чітко визначеного, хоча й досить великого, району. Якщо їх не переслідують, вони вперто тримаються в уподобаній місцевості. До того ж ділянки окремих родин ізольовані одна від одної, ніколи не перекриваються, і суворо охороняються своїми господарями. Межі своєї території вовки позначають за допомогою сечових точок та випорожнень на визначених, звичайно добре помітних, пунктах: на окремих купинах, кущах, біля окремо стоячих дерев, стовпів та інше. Цей «нюховий телефон» слугує важливим і точним засобом взаємного інформування тварин, запобігаючи зіткненням між господарями ділянки та прибульцями, а в період розмноження, навпаки, сприяючи зустрічі самців та самок. Площі ділянок окремих зграй дуже розрізняються: у східній Європі радіус окремої ділянки становить 100 до 300 кілометрів.

Вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Річ у тому, що за допомогою різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події. Вовки мають також досить розвинуту міміку — вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути вельми різноманітними, що віддзеркалює емоційний стан тварин та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами або, навпаки, запобігання сутичок. Із органів чуття у вовків найрозвиненішим є слух, дещо слабкішими — зір та нюх.

Добре розвинена вища нервова діяльність сполучається у вовків з силою, спритністю, невтомністю, швидкістю бігу та іншими фізичними даними, що значно підвищують можливості цього хижака у боротьбі за виживання. Він без видимих зусиль може нести в зубах вівцю, тримаючи її перед собою або закинувши за спину. Зазвичай вовк розвиває швидкість до 55—60 км/год, але на полюванні його швидкість може бути і 65 км/год, у надзвичайних випадках легко може розвинути і 70–75 км/год, а стометрову відстань перед нападом годен подолати за 4,5 секунди тобто зі швидкістю в 85 км/год, але довго з такою швидкістю бігти хижак не може . Вовк здатний здійснювати переходи до 60—80 км за ніч, а в середньому за добу (в лісовій зоні) проходити понад 20 км.

В тундрі, а також в горах, вовки здійснюють сезонні кочування за стадами диких та свійських копитних. Іноді спостерігається помітне збільшення кількості вовків в деякій місцевості внаслідок різкого погіршення умов існування в сусідніх районах.

Показати менше
Сезонна поведінка

Дієта та харчування

Вовк — типовий хижак, що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози.

Показати більше

Поряд з великими тваринами в харчуванні вовків велику роль відіграють дрібні — зайці, дикі кролі, мишоподібні гризуни. В теплу пору року вовки ловлять дуже велику кількість польових мишей, лемінгів та інших тваринок такого ґатунку, і на цій їжі добре вгодовуються і навіть жиріють до зими. Влітку вовки не втрачають нагоди з'їсти кладку яєць птахів, що гніздяться на землі, пташенят в гнізді, а іноді ловлять навіть водоплавних птахів. Здобиччю вовків також можуть стати лисиці, єнотоподібні собаки, єноти та інші невеликі хижаки, а також свійські собаки, за якими вовки часто полюють спеціально, навіть витягуючи їх ночами з будки на подвір'ї. Зрідка, зголоднілі взимку вовки, можуть нападати на сплячих у барлогу ведмедів. Також серед вовків спостерігаються випадки канібалізму.

На відміну від деяких інших хижих тварин, вовки часто повертаються до недоїдених решток своєї здобичі, особливо в голодний час. Не гидують вони також трупами домашньої худоби, а на морських узбережжях — тушами тюленів та інших морських тварин, викинутих на берег.

В степах та пустелях звичайною їжею вовків є різноманітні плазуни та сарана (в роки масового виплоду).

Вовки, особливо в південних частинах ареалу, поїдають і деякі рослинні корми — різні ягоди, плоди конвалії, дикі та садові фрукти (падалку), навіть гриби. В степах вони часто поїдають кавуни та дині, втамовуючи таким чином не стільки голод, скільки спрагу, тому що потребують регулярного і досить щедрого водопою. В Українських Карпатах відомі факти поїдання вовком стиглих плодів горобини.

Вовк відомий своєю ненажерливістю. Дійсно, якщо він голодний, то здатний з'їсти до 10 кілограмів м'яса за раз. Але у звичайних умовах добова норма на дорослі тварини складає всього лише близько 2 кг, решта м'яса просто розтягується та приховується на запас, і з'їдається пізніше; це не завжди береться до уваги, і сприяє перебільшеній уяві про ненажерливість вовків. З іншого боку, цій тварині притаманна дивовижна здатність голодувати, не втрачаючи при цьому життєвих сил. В Ямальскій тундрі поранений вовк пролежав, не міняючи місця і не полюючи, тобто перебуваючи голодним, 17 діб. Він дуже схуднув, але повністю одужав від поранень і після цього біг як здоровий.

Під час полювання вовків на велику дичину особливо добре видно, наскільки це високорозвинені хижаки і якою складністю відрізняється їхня поведінка. Навіть полюючи вдвох влітку, вовки нерідко практикують поділ обов'язків, коли один з них стає заганяйлом, а інший ховається в засідці. Перший при цьому діє дуже обережно, поступово та методично направляючи намічену жертву в бік свого напарника. В зграї, що переслідує оленя, лося або сайгу, часто одні хижаки біжать безпосередньо за жертвою, а інші — не поспішаючи зрізують кути, і, відпочивши, змінюють перших. При цьому хижаки проявляють неймовірну невтомність, нещадну настирливість і рано чи пізно в переважній більшості випадків домагаються свого. Іноді вони заганяють оленів на скелі, і, оточивши, чекають, коли ті, втомившись, спробують прорватись і втекти. Нарешті, вовки вміло виганяють оленів та сарн на ковзку голу кригу річок та озер взимку або ріжуть їх в глибокому пухкому снігу або по насту. Але в інших умовах вони не здатні наздогнати здорового дорослого оленя, тому їхня здобич більш ніж на 60 % складається з хворих та старих тварин.

Показати менше

Розмноження

СТАТЕВА ПОВЕДІНКА

Гін у вовків буває взимку, в різних районах ареалу — з грудня до березня. У старих вовків гін звичайно протікає в досить мирній обстановці, якщо їхня пара збереглася або якщо не з'явився інший, самець-одинак. Коло молодих та самотніх старих вовчиць може збиратись група самців. Між ними часто виникають жорстокі бійки за право стати партнером самки, часто із смертельним результатом для найслабкіших. Цьому сприяє надлишок самців, що часто спостерігається в популяціях вовків Євразії та Північної Америки.

Показати більше

Лігвом вовкам звичайно слугують різні природні притулки — під вивернутим корінням дерев, серед бурелому, в нішах, на схилах яруг та балок, у скельних розщелинах та інше. Іноді вовки пристосовують для себе нори борсуків, песців, лисиць та шакалів шляхом їх розширення та поглиблення, рідше — риють нори самі. Своє лігво вовки влаштовують звичайно в глухих, важко досяжних місцях, обов'язково неподалік від водойм, ретельно його маскуючи; при підході до лігва вони вдаються до різноманітних заходів безпеки, щоб не видати розташування потомства. Але, на відміну від цього, відома ціла низка випадків, коли вовченят знаходили в цілком несподіваних місцях: в старих скиртах соломи, штабелях дров, складах снігозахисних щитів повз дорогою, і навіть в хлібному полі за кількасот метрів від села.

Характерно, що вовки ніколи не полюють поблизу свого лігва, а лише на відстані 7—10 кілометрів — що, звичайно, також сприяє безпеці виводку. Після того, як вовченята достатньо підростуть, щоб слідувати за батьками, вовки припиняють користуватись постійним лігвом, а зупиняються на відпочинок щоразу в іншому, але завжди надійному, місці.

Вагітність у вовків продовжується від 65 до 75 діб. У виводку в середньому нараховують 5—6 вовченят, зрідка до 14—15, а інколи — лише 1—2 (у старих або молодих вовчиць).

Вовченята народжуються навесні, сліпими, із закритими вушними отворами, вкриті рідкою бурою шерстю. Прозрівають через 9—15 днів; в тритижневому віці починають виповзати з лігва; півтора місяця мати годує їх молоком, але вовченята ще в цей період починають потрохи їсти напівперетравлене м'ясо, що його відригує самець, який весь цей час постачає їжу вовчиці та вовченятам. Вовченята зростають швидко: за перші 4 місяці їхня вага збільшується майже в 30 разів, але потім темп росту помітно зменшується.

Поступово вовченята привчаються вбивати дрібних тварин, яких їм приносять батьки, а потім вчаться і полювати по справжньому.Хоч дорослі вовки досить уважно піклуються про своє потомство, а проте багато вовченят гине на першому році життя: смертність у вовків в цей період життя найбільша і досягає 60—80 %.

Відповідно до спостережень за канадськими тундровими вовками, у вихованні вовченят часто окрім батьків може брати участь молодий самець-одинак, що цього року залишився самотнім (в художній літературі це явище описане в книзі канадського натураліста Фарлі Моуета «Не кричи „Вовки“!» (Farley Mowet: «Never Cry Wolf»)).

Вовки досягають статевої зрілості на другому році життя, а самиці — тільки в трирічному віці, та й то часто на перший рік не здатні знайти собі пару. В природі вовки живуть максимум до 15—20 років, але вже у віці 10—12 років в них виявляються ознаки старіння.

Показати менше

Популяція

Популяційні загрози

В ряді місцевостей свого первісного ареалу вовки зникли, а в інших їхня чисельність мала — наприклад, в Мексиці близько 50 особин, в Іспанії та Португалії разом — близько двохсот. Але загалом цей вид не вважається таким, що знаходиться під загрозою зникнення.

Показати більше

В Червоний список МСОП занесено особливий підвид вовка — північний гірський вовк (Canis lupus irremolus ), що зберігся лише в національних парках Єллоустоун та Глейшер в США. Загальна чисельність цього підвиду не перевищує 20 особин.

Згідно з Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, вовк є суворо охоронюваним видом. Закон України «Про Приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі», щодо вовка містить застереження, передбачене Конвенцією, згідно з яким допускається регулювати його чисельність в обмеженій кількості за умови відповідного контролю.

До охорони вовків закликає Маніфест МСОП з охорони вовків. Проте вимоги міжнародних документів і Закону України не враховуються в іншому Законі України — «Про мисливське господарство та полювання», де вовк необґрунтовано внесений до списку «шкідливих видів». Через це полювання на вовків дозволене в Україні протягом всього року і практично без обмежень кількості відстріляних вовків. Їх знищують навіть на території заповідників та інших об'єктів природно-заповідного фонду. У підсумку, за офіційними даними, щорічно в країні знищується до половини популяції вовка. Попри те, що вовк також занесений до списку мисливських видів, такси за його незаконне знищення в Україні відсутні.

Показати менше

Чисельність

Вовк в країнах Європи:

  • Швеція — 270 особин. Тенденція зростання.
  • Польща — біля 2000 особин. Тенденція зростання. Вид, що охороняється. Полювання не дозволено.
  • Латвія — 600 особин. Тенденція до зниження. У 90-х роках було 900 особин.
  • Словаччина — 350—400 особин. Вид охороняється за рядом винятків.
  • Естонія — 200 особин. Тенденція до зниження. У 90-х роках було 500.
  • Німеччина — 35–60 вовків. Вид, що охороняється.
  • Франція — 80–100 особин. Вид, що охороняється.
  • Білорусь — 1500—2000. Мисливський вид.
  • Україна — 2600—2700. Мисливський вид.
  • Фінляндія — 120—140 вовків. Полювання дозволено в місцях розведення оленів. Великий приплив вовків з території Карелії.
  • Чехія — 20–30 особи. Захищений вид.

Цікаві факти для дітей

  • Сірого вовка іноді називають «звичайним вовком». Крім того, у Північній Америці цей вид називають «лісовим вовком», тоді як в Арктиці тварина відома як «білий вовк».
  • Сірі вовки не є швидкими тваринами, вони розвивають швидкість близько 45 км/год. Однак у них чудовий слух і нюх, що дозволяє їм ефективно полювати. Крім того, сірі вовки надзвичайно сильні та витривалі тварини, здатні переслідувати свою жертву цілий день і ніч, якщо це необхідно.
  • Сірі вовки годують своїх дитинчат регургітацією: знайшовши їжу, вони її пережовують і проковтують, а потім, повертаючись до лігва, відригують проковтнуту їжу, годуючи дитинчат.
  • Сірі вовки є надзвичайно товариськими тваринами: члени родини розвивають дуже тісні стосунки, виявляють глибоку прихильність одне до одного та, як відомо, жертвують собою, коли потрібно, щоб захистити членів родини.
  • Самотній вовк — це вовк, якого вигнали зі зграї або покинув зграю за власним бажанням. Як правило, вовк-одинак ​​не схильний гавкати і спілкуватися зі зграєю.
  • Протягом століть Сірого вовка завжди зображували як лиходія, як правило, негативного персонажа в різних казках і байках. Однак, незважаючи на цю безпідставну і жахливу репутацію, сірі вовки дуже розумні і товариські тварини.
  • Як і відбитки пальців людини, виття кожного вовка унікальне, що дозволяє членам зграї та вченим ідентифікувати особину.

Coloring Pages

Посилання

1. Вовк стаття на Вікіпедії - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B2%D0%BA
2. Сірий вовк на сайті Червоного списку МСОП - http://www.iucnredlist.org/details/3746/0

Більше захоплюючих тварин, про яких варто дізнатися