Кукабара велика (Dacelo novaeguineae ) — один із найпоширеніших видів птахів в Австралії; птах підродини альціонних, родини рибалочкових. Найбільший за розмірами птах у своїй родині. Ендемік східної Австралії, який був інтродукований до інших регіонів країни та до Нової Зеландії. Міжнародний союз охорони природи (МСОП) зарахував кукабару велику до видів у найменшій загрозі (LC) як вид без значних загроз, що має широкий ареал і велику чисельність.
Відома своїм голосом, схожим на людський сміх, кукабара велика стала одним із неформальних національних символів Австралії. На літніх Олімпійських іграх 2000 року в Сіднеї вона, нарівні з єхидною та качкодзьобом, була одним із трьох маскотів (талісманів).
Кукабара велика — найбільший за розмірами представник родини рибалочкових. Це кремезний птах розміром 39–42 см, з великою головою, виразними темно-коричневими очима і дуже великим дзьобом. Обидві статі дуже схожі, хоча самиця зазвичай більша й має менше синього кольору на гузці. Вага самиці 355—480 г, самця 310—345 г. Основний колір тіла білий або кремовий, на голові навколо очей темно-коричнева смуга, яка переходить у блідо-коричневе забарвлення верхньої частини голови. Крила і задня частина коричневого кольору з блакитними цяточками на покривному пір'ї. Хвіст іржаво-оранжевого кольору з темно-коричневими смугами та білими кінчиками на пір'ї. Масивний дзьоб зверху чорний, а знизу кольору кістки.
Кукабара велика — один із найпоширеніших видів птахів в Австралії. За даними «Атласу австралійських птахів», 2002 року її популяція за чисельністю перебувала на сьомому місці, всього у країні було зареєстровано 57 628 цих птахів. Проте станом на 2019 рік, згідно з дослідженнями BirdLife Australia, що базуються на спостереженнях волонтерів, кількість кукабар великих зменшилася до 32 986, та за загальною кількістю особин цей вид перемістився на 28 місце.
Кукабара велика є аборигенним видом для східної частини Австралії. Її ареал простягається від півострова Кейп-Йорк на півночі до мису Отвей на півдні. Цей вид трапляється обабіч Великого Вододільного хребта. На півдні діапазон простирається на захід від штату Вікторія до півострова Йорк та хребта Фліндерс у Південній Австралії.
У східній частині штату Квінсленд ареал кукабари великої перекривається з ареалом кукабари синьокрилої (Dacelo leachii ). При проживанні обох видів на одній території кукабара велика вибирає більш вологі місця, а синьокрила — сухіші.
Вид інтродукований до багатьох інших регіонів країни, ймовірно, через його репутацію, як винищувача змій. До Західної Австралії кукабару велику вперше завезено 1896 року, а в наступні десятиліття сотні птахів переміщено з Вікторії в райони навколо Перта. Сучасна межа ареалу птаха в Західній Австралії на північному заході досягає міста Джералдтона. На Тасманії кукабара велика інтродукована з 1906 року. У 1926 році птаха завезено на острів Кенгуру, а в 1940-ві на острів Фліндерс.
У 1860-ті відбулася спроба заселити кукабар великих на маленькому острові Кавау, що лежить у затоці Хауракі за два кілометри від Північного острова Нової Зеландії. Вважалося, що спроба була невдалою, але у 1916 несподівано виявили кукабар великих на Північному острові напроти Кавау. Зараз ці птахи у Новій Зеландії мешкають на невеликій території навколо затоки Хауракі.
Звичайне місце проживання кукабар великих — це склерофітні ліси та рідколісся. Птахи полюбляють підлісок і лісовий намет. Якщо є можливість, кукабари селяться поблизу заболоченої місцевості. Іноді живуть на частково відкритих ділянках або на сільгоспугіддях з лісосмугами і живоплотами вздовж доріг. У населених пунктах кукабар можна зустріти у парках і садах.
Кукабара велика — хижак. До її раціону входять миші, дрібні плазуни — змії та ящірки (переважно сцинки), багатоніжки, черви, маленькі птахи й комахи, як-от цвіркуни та жуки. Кукабари також падальники. Доросла кукабара за день з'їдає в середньому три миші або їх харчовий еквівалент. Молоді особини потребують більше їжі.
Кукабари великі не вдаються до активного переслідування здобичі. Зазвичай вони сидять у верховітті, терпляче очікують жертву і, дочекавшись, зненацька нападають на неї. Ці птахи ковтають здобич цілою, попередньо розтрощуючи її кістяк, щоб було легше це зробити.
Живе невеликими родинними групами, але може жити попарно, а іноді й поодинці. Кукабари великі є моногамні, територіальні птахи, які гніздяться в дуплах дерев, рідше — на крутих схилах берегів річок, скиртах сіна та на будівлях.
Сезон розмноження триває з вересня по грудень.
Самиці відкладають від одного до п'яти білих яєць. Висиджування триває 25—26 днів. У виводку переважно троє пташенят, які вилуплюються без оперення та сліпими. Внаслідок поширеного в кукабар каїнізму, одне з них має загинути. Боротьба за виживання триває до трьох діб. Якщо за цей час не виявлено найслабшого, мати сама провокує поновлення цієї боротьби. Пташенята залишають гніздо на 4–5-й тиждень після вилуплення.
Піклування про пташенят аж до трирічного віку — зазвичай колективна справа як батьків, так і старших братів та сестер. Часто трапляється, що ці старші сестри, принісши у гніздо їжу й зчинивши гармидер, не віддають харчу малюкам і потай самі з'їдають його, якщо поблизу немає інших птахів-спостерігачів.
Середня тривалість життя кукабари великої становить 11–15 років у дикій природі й 15–20 років у неволі.
