Крижень звичайний
Кри́жень звича́йний (Anas platyrhynchos ) — вид птахів родини качкових (Anatidae) ряду гусеподібних (Anseriformes). Відоміший у широкому побуті як ди́ка ка́чка. Довжина тіла самця близько 62 см, самиці — близько 57 см, маса досягає 1–1,5 кг (восени, коли птах відгодується перед самим перельотом, його вага може досягати 2 кг). Голова і шия самця зелені, воло і груди коричнево-бурі, спина і черевна сторона тіла сірого кольору з тонкими поперечними плямами. Забарвлення самиці буре з темнішими плямами, черевна сторона буро-сіра з поздовжніми плямами. На крилі у самця і самиці синьо-фіолетове «дзеркало».
Частково перелітний птах. Населяє прісні і злегка солонуваті водойми. В останні роки багато птахів зимують на незамерзних водоймах у великих містах та їхніми околицями.
Крижень є одним з основних предметів спортивного, а місцями — промислового полювання. Від крижня шляхом селекції виведено більшість сучасних порід свійських качок, окрім тих, які було отримано від мускусної качки.
Досить велика, кремезна річкова качка з великою головою і коротким хвостом. Довжина 51–62 см, розмах крил 80–100 см, крило самців 27,5–30,6 см, крило самок 25,2–28,5 см, вага 0,75–1,5 кг. Дзьоб плаский, широкий з добре розвиненими гребенями рогових пластинок по краях. Колір дзьоба відрізняється у самців і самиць. У качурів у шлюбному оперенні він вохристо-оливковий в основі і більш вохристий або жовтий на кінці, має досить широкий чорний нігтик. У дорослих качок колір дзьоба найчастіше різниться від оливкового до темно-сірого з помаранчевими краями, але може бути і повністю помаранчевим. В основі дзьоба самиці завжди присутні кілька дрібних чорних цяток.
У крижнів, як й у більшості інших видів качок, в оперенні добре виражений статевий диморфізм (зовнішні відмінності між самцями і самками), особливо помітний взимку і навесні, коли у качок утворюються пари. У шлюбному оперенні качур номінативного підвиду має блискучу темно-зелену голову і шию, що закінчується вузьким білим «нашийником» (в задній частині шиї ошийник має розрив), буро-сіру спину з дрібними темними штрихами, в задній частині набуває темнішого, чорно-бурого кольору, чорне надхвістя, шоколадно-коричневі груди і сіре черево з поперечним хвилястим візерунком. Крила зверху буро-сірі з яскравим синьо-фіолетовим з білими облямівками дзеркалом, знизу майже білі. Розмір дзеркала збільшується з віком птаху. На хвості є чорний завиток, утворений середніми керманичами. Решта пір'я хвоста пряме, має світло-сіре забарвлення. Влітку після линяння самець стає схожішим на самку, втрачаючи контрастність і натомість набуваючи переважно чорно-бурі тони. У цей період його можна відрізнити від качки каштановими (але не вохристими) грудьми і жовтим дзьобом. Ноги помаранчево-червоні з темнішими перетинками.
Доросла самиця зберігає єдиний малюнок оперення незалежно від пори року. Зовні вона мало чим відрізняється від самок багатьох інших річкових качок — усіх їх об'єднує строкате поєднання чорних, бурих і рудих тонів у верхній частині тіла. Низ, підхвістя і надхвістя вохристі або рудувато-бурі, з розпливчастими темно-бурими плямами. Груди мають вохристе, солом'яне забарвлення. Відмінні ознаки — таке ж, як у самця, блискуче дзеркало на крилі, темна смужка через око й така ж світла над ним. Ноги блідіші в порівнянні з самцем — брудно або блідо-помаранчеві. Молоді птахи незалежно від статі більше схожі на самку, відрізняючись від неї більш тьмяним оперенням і меншою плямистістю знизу. До того ж у мо́лоді темні крапки на тілі поздовжні, а не V-подібні і розподіляються у вигляді поздовжньо-смугастого візерунка.
У польових умовах визначення самця у шлюбному оперенні зазвичай не викликає труднощів. В інших випадках основна відмінність від близьких видів — синьо-фіолетове дзеркало з білими облямівками, добре помітне у птахів у польоті обох статей. Від чорного крижня відрізняється малюнком дзьоба (у чорного крижня він чорний з жовтою вершиною) і відсутністю білої плями на крилі, від інших річкових качок — більшими розмірами і синім дзеркалом.
Крижень широко поширений у північній півкулі. Гніздиться як в арктичних широтах на північ до 70° с. ш., так і в теплому субтропічному кліматі на південь до 35° с. ш. в Північній Африці і до 20° с. ш. на Близькому Сході.
В Європі селиться майже повсюдно, за винятком високогірних районів в центральній частині, Скандинавії на північ від 70° с. ш. і смуги безлісої тундри Росії. Гніздиться усією території України, крім високогір'їв, мігрує скрізь. У Сибіру поширений на північ до Салехарда, Туруханська, середньої течії Нижньої Тунгуски, півострова Тайгонос на Охотському морі і Північної Камчатки. В Азії на південь до Малої Азії, Ірану, Афганістану, південних схилів Гімалаїв, китайської провінції Ганьсу і Бохайваньської затоки Жовтого моря. За межами материка гніздиться на Командорських, Алеутських, Прібилова, Курильських островах, на Японських островах на південь до середньої частини острова Хонсю, а також на Гаваях, Ісландії та Гренландії.
У Північній Америці на півночі є відсутним в області тундри і східній частині материка на південь до Нової Шотландії і американського штату Мен. На півдні досягає Південної Каліфорнії та інших прикордонних з Мексикою штатів США, але там не гніздиться і зустрічається лише в зимовий час.
За межами природного ареалу інтродукований у Південній Африці, Новій Зеландії і Південно-східній Австралії, де вважається інвазійним (таким, що порушує місцеву екологію) видом.
Крижень є звичайним у середній лісовій зоні і лісостепу, стає рідкісним біля північних меж деревної рослинності, в горах й у більшості пустель.
Населяє найрізноманітніші водойми з прісною, солонуватою або солоною водою і неглибокими ділянками, однак уникає озер із зовсім голими берегами, струмки, гірські річки та інші потоки зі швидкою течією, а також оліготрофні (ті, що містять мало органічних речовин) водойми. У гніздовий період віддає перевагу внутрішнім прісноводним водоймам зі стоячою водою і з зарослими комишем, очеретом, рогозом чи іншою високою травою берегами. У лісотундрі селиться переважно в лісистих ділянках біля річок, в лісовій смузі часто заселяє озера-стариці в лісистих заплавах, однак уникає вузьких лісових струмків. У лісостепу також часто гніздиться на осокових болотах. Серед пустель зустрічається вкрай рідко, в основному в заболочених місцевостях. Поза сезоном розмноження часто тримається в естуаріях рік і на морських затоках уздовж узбереж. Є терпимим до людини, часто зустрічається на міських ставках, водосховищах і зрошувальних каналах.
На Алтаї піднімається до 2250 м над рівнем моря, де селиться на озерних плато. На південній межі ареалу гніздиться виключно в горах — у Середньому Атласі на півночі Африки (до 2000 м), Гімалаях (до 1300 м), в Пенджабі і Кашмірі, плато Камікусі (до 1400 м) в Японії.
Його можна побачити на озерах, в морських затоках, на берегах спокійних рівнинних річок, на болотах, заплавних луках, й неподалік тимчасових весняних калюж.
Частково перелітний вид. Популяція Гренландії, зосереджена у прибережній смузі на південному заході острова, веде осілий спосіб життя. В Ісландії велика частина птахів також не покидає острів, решта зимує на Британських островах. Більшість птахів, що гніздяться на північному заході Росії, у Фінляндії, Швеції та країнах Балтії, переміщається на узбережжя Західної Європи від Данії на захід до Франції і Великої Британії. Інша частина, численніша в теплі роки, залишається зимувати в місцях гніздування. На іншій частині Європи крижні переважно осілі.
Східніші популяції півночі європейської частини Росії мігрують до басейну Дону, на Північний Кавказ, до Туреччини і східне Середземномор'я. Із Західного Сибіру крижні зимують у широкому діапазоні від Балкан на заході до Прикаспійської низовини на сході, одиниці летять значно далі, досягаючи дельти Нілу. Популяції, що гніздяться в басейнах Іртиша й Обі, переміщаються головним чином в прибережні райони Каспію і в республіки Середньої Азії. Птахи, що гніздяться у північно-східній Азії і на Далекому Сході, зимують на Японських островах.
У Гімалаях крижень здійснює сезонні кочівлі, взимку спускаючись у менш сніжні долини. У Північній Америці межа між перелітними та осілими популяціями проходить приблизно уздовж американо-канадського кордону. Райони зимівель за межами гніздового ареалу — південно-східні штати США, Каліфорнія, Арізона, Нижня Каліфорнія, прилеглі до Мексиканської затоки штати Мексики, деякі острови Карибського моря.
Поза сезоном розмноження — в лінних скупченнях, на прольоті й у місцях зимівлі крижні тримаються зграями, розмір яких може різнитися від декількох одиниць до декількох сотень і навіть тисяч особин.
У багатьох великих містах, зокрема у Києві, Москві та Санкт-Петербурзі, утворилися популяції осілих урбанізованих качок, що гніздяться у самому місті або його околицях. У Західній Європі гніздування крижнів на горищах і в усіляких нішах міських будівель вже не є рідкістю. Так, на даху одного п'ятиповерхового будинку в центральній частині Берліна дика качка влаштовувала гніздо три роки поспіль. Виникнення осілих популяцій крижнів в великих містах пов'язано з наявністю незамерзних водойм, підгодівлею птахів людьми і відсутністю багатьох природних ворогів.
Крижень живе переважно на прісних водах, особливо водостоях і зарослих очеретами, травою, хоча під час прольоту і взимку тримається й у морі біля берегів. Тримається поодинці, парами та зграями на воді або біля води. Політ швидкий, дуже галасливий. Помахи крил супроводжуються частими дзвінкими звуками «вить-вить-вить-вить», за якими крижня можна відрізнити, навіть не бачачи птаха, що летить. У птаха, що летить, чітко виділяються білі смужки на крилі, що оздоблюють дзеркало. З води піднімається відносно легко.
Це обережний птах, який швидко літає. Пірнає тільки у разі небезпеки, здатен пропливти під водою десятки метрів. Суходолом ходить перевалюючись, але при пораненні спроможен швидко бігати. Вдень ховається, а вночі випливає на відкриті місця і робить перельоти на місця годівлі.
У виборі кормів є дуже пластичним, легко пристосовується до місцевих умов. Годується мілководдями, відціджуючи через рогові пластини дзьоба дрібні водні тварини і рослини, як-то дрібні безхребетні, комахи, м'якуни, дрібна риба, ракоподібні, пуголовки, навіть жаби, що стосується тварин, та ряска, кушир тощо — щодо рослин відповідно. 2016 року на водосховищі Трей-Апе в південно-західній Румунії орнітологами було зареєстровано факт поїдання самицею підлітка чорної горихвістки і спроби її ж молодняку з'їсти підлітка гірської плиски. Причинами подібної, невластивої крижням, харчової поведінки могло послужити поїдання розводжуваною рибою личинок комах і брак білкової їжі в раціоні качок.
Часто крижень встає у воді насторч, хвостом вгору, намагаючись дотягтися рослин, що ростуть на дні водойми. Годується найчастіше на мілководді до 30–35 см завглибшки, де добуває їжу із дна, перевертаючись при цьому вертикально вниз головою, але не пірнаючи.
Ранньою весною, коли водойми ще вкриті кригою, крижні тримаються на ополонках. Основу раціону за цей час становлять перезимовані зелені частини водних рослин. Узимку у живлення крижня різко скорочується кількість тваринних кормів. У першій половині зими вони годуються переважно пагонами водних рослин і насінням.
Наприкінці липня й у серпні у середній смузі, а на півдні в вересні, рослинні корми починають переважати над тваринними. Велике значення набувають утворені до цього часу зимуючі частини рослин: бульби різних видів стрілиці (Sagittaria ), плодики рдесника гребенястого (Potamogeton pectinatus ), бруньки жабурника звичайного (Hydrocharis morsus-ranae ), а деінде і пухирника звичайного (Utricularia vulgaris ). Наприкінці серпня і восени крижні охоче літають годуватися до хлібних полів. На них птиці збирають опалі зерна злаків — пшениці, жита, вівса і проса, на Далекому Сході також рису, які і складають місцями істотну частину їхнього кормового раціону. Вилітаючи з вечора, вони проводять на полях усю ніч, повертаючись до водойм тільки під світанок.
На міських ставках й інших штучних водоймах крижні бувають дуже численними, повністю звикаючи до людей і цілком поводячись як свійська птиця, та живуть, передусім, за рахунок підгодовування.
Більшість птахів заходяться розмножуватись починаючи з однорічного віку. В осілих популяціях розбивка на пари відбувається восени, в інших — навесні після прибуття до місць гніздування. Оскільки багато перелітніх самиць зимують у південніших широтах, аніж самці, їхнє повернення припадає на пізніший час. Початок сезону розмноження залежить від широти — на південних кресах ареалу воно припадає на лютий, тоді як у північних — лише на червень. Гніздяться парами чи невеликими вільними гуртами.
У весняних зграях, зазвичай, більше качурів, аніж самиць — пояснюється великим відсотком загибелі останніх під час насиджування і виведення потомства. Це нерідко призводить до суперництва двох і більше качурів за право володіння самкою, бійкою між ними і навіть спроб злягання з самицею, котра вже утворила пару з іншим качурем. Агресивність кількох самців іноді призводить до того, що качки тонуть під їхньою вагою.
Качури починають токувати вже після осінньої линьки у вересні. Коротка кульмінація випадає у жовтні, після чого активність птахів зменшується і згасає під кінець зими. З початком весни жвавість самців збільшується знову і продовжується до травня. Вдавана поведінка качурів притаманна для багатьох представників сімейства качиних. Токуючі самці збираються невеликими групами на воді та плавають навколо обраної самки. Спочатку шия птаха втягнута в плечі, дзьоб опущений, хвіст смикається. Раптом самець дриґотливо викидає голову вперед і вгору, зазвичай тричі поспіль протягом кількох секунд. Напруженість руху зростає, і на останньому кидку самець нерідко піднімається над водою, опиняючись майже дибом та розправляючи крила. Часто дія супроводжується своєрідним різким свистом і фонтаном бризок, які самець виштовхує різким рухом дзьоба. Помітивши підхожу самку, він закидає перед нею голову, ховає її за злегка піднесене крило і різко проводить кігтиком дзьоба по крилу, видаючи брязкітний звук.
Іноді це качка вибирає качура — плаває навколо нього і багато разів киває головою назад, ніби «через плече». Спарювання також супроводжується безліччю ритуальних рухів: пара віддаляється від зграї і починає виконувати посмикування головою знизу вгору, дзьоб при своєму нижньому положенні торкається води, постійно залишаючись майже горизонтальним. Потім самка витягує шию, розпластуючись на воді перед качурем, він дереться на неї збоку і тримається дзьобом за пір'я шиї. Після парування самець випрямляється і здійснює на воді «коло пошани» навколо самки. Потім обидва крижня довго купаються і обтрушують з пір'я воду.
Як правило, самець охороняє місцевість та тримається біля самки лише до того часу, коли вона почне висиджувати яйця. Відомі випадки, коли качури під час насиджування перебували окрай гнізда, а потім брали участь у вихованні пташенят. Проте переважна більшість самців у гніздових турботах не бере участі, у середині чи кінці інкубації збиваються в одностатеві зграї і відлітають на післяшлюбну линьку. Кладка відбувається з початку квітня (на півдні ареалу) та пізніше.
Гніздо зазвичай є добре укритим і розташовується неподалік води, але іноді може бути і на значній відстані від неї. Воно нерідко влаштовується в чагарниках очерету чи комишу, на купинниках, на сплавинах, під деревами, кущами, серед бурелому і хмизу. Іноді качка гніздиться над поверхнею землі — у дуплах, напівдуплах, іноді у старих гніздах ворон, сорок, чапель та інших великих птахів. При розмноженні на землі гніздо є поглибленням у землі чи траві, обабіч рясно викладене пухом. У сухих місцях воно рівне і глибоке, лише злегка вистелене м'якою і сухою травою. Ямку качка поглиблює дзьобом і вирівнює її грудьми, довго крутячись на одному місці. Сировину для вистилання далеко не носить, а бере здебільшого ту, яку можна дістати дзьобом, не сходячи з гнізда. У сирих і вологих місцях крижень спочатку споруджує велику купу з трави, тростини тощо, а вже в ній створює гніздову ямку. Діаметр гнізда 200–290 мм, висота бортиків над землею 40–140 мм, діаметр лотка 150–200 мм, глибина лотка 40–130 мм.
В облаштуванні гнізда самець, як правило, участі не бере, але може супроводжувати самку до гнізда, коли та спрямовується для кладки чергового яйця. Перші яйця відкладаються в іще не завершене гніздо, і в міру збільшення кладки самка додає до нього що-нову порцію пуху, який висмикує зі своїх грудей. Пух укладається на кромці гніздового лотка, кільцем, утворюючи своєрідні бортики, що прикривають з боків качку, що насиджує. Ідучи з гнізда, самка прикриває яйця пухом, чим сприяє збереженню тепла за час її відсутності.
Відкладання яєць у крижнів починається дуже рано: в залежності від ареалу, на початку квітня – травня. Строки початку відкладання яєць у крижнів на півночі і півдні ареалу різняться значно менше, ніж строки прильоту птахів до цих же районів. За першого періоду насиджування самка сходить з гнізда для годівлі і відпочинку вранці й увечері, але під довершення висиджування покидає гніздо неохоче навіть у разі небезпеки, підпускає людину впритул і вилітає з-під самих ніг, при пташенятах інтенсивно «відводить». За деякими спостереженнями, у самки, що насиджує, припиняється виділення секрету куприкової залози. Це має велике значення для збереження кладки, тому що від постійного зіткнення з рясно змащеним жиром пером пори шкаралупи можуть закупоритися і газообмін яйця буде порушено. До того ж секрет залози має сильний запах, який може залучити хижаків.
Велика кількість кладок крижня гине внаслідок руйнування гнізд хижаками. Найістотнішу шкоду завдають лисиці та єнотоподібні собаки, круки і болотні луні. У заплавах річок та берегами водоймищ гнізда часто гинуть від раптового затоплення.
Самиці, що втратили кладку до початку насиджування, зазвичай продовжують відкладати яйця, зносячи їх в одне з розташованих поблизу качиних гнізд, іноді до гнізд інших птахів, наприклад, фазана. У разі втрати кладки качка може побудувати нове гніздо і заново відкласти яйця, проте, як правило, повторна кладка буває меншою за початкову.
У Європі живуть до 8 мільйонів крижнів, у Північній Америці — 17–18 мільйонів, а в Новій Зеландії понад 5 мільйонів цих птахів. Окрім того крижень, як й інші водоплавні птахи, страждає через господарське та рекреаційне освоєння берегових зон, забруднення водойм, випалювання очеретів. Крижень перебуває під захистом Бернської та Боннської конвенцій, а також Угоди про охорону афро-євразійських мігруючих водоплавних птахів.
Дикий крижень є родоначальником свійської качки і її різноманітних порід, виведених шляхом селекції, крім тих, які є похідними від мускусної качки.
Час первісного приручення крижня і початок розведення його в домашньому стані невідомі. В Китаї качок розводять з незапам'ятних часів; їх розводили також стародавні греки і римляни. Нині багато домашніх порід зберегли забарвлення оперення диких крижнів.
Існують спостереження, що вже після третього покоління у крижнів, які виховуються в неволі, стають помітними деякі зміни, властиві домашній качці — збільшення розмірів тіла, незграбність ходи, зміна кольору деяких махових пір'їн, розширення білого нашийника у качура тощо. Усі відомі наразі породи домашніх качок по анатомічним ознакам нічим істотним не відрізняються від крижнів і можуть схрещуватися між собою, даючи плідне потомство. Дикі крижні дуже легко піддаються одомашненю і донині. Нерідкими є випадки, коли дикі качури живуть у парі зі свійськими підсадними качками.
