Са́рна європе́йська, дика коза, козуля (Capreolus capreolus (Linnaeus, 1758)) — ссавець родини оленевих (Cervidae). Один з двох видів роду сарна (Capreolus Gray, 1821), сестринський вид сарни азійської (Capreolus pygargus (Pallas, 1771)), яку нерідко також вказують для фауни України.
Су
СутінковийНі
НічніНічний спосіб життя тварин — це особлива поведінка тварин, при якій активне життя здебільшого ведеться серед ночі, а сон серед дня.Нічні тварини за...
Ро
РослиноїдніРослиноїдні або травоїдні, фітофаги — тварини, що живляться лише рослинною їжею. Є так званими первинними споживачами в харчових ланцюгах. Вони їдя...
См
СмолоїдніФо
ФоліворНа
НаземнийБі
БігунЖи
Живородні твариниЖиворо́дний — термін на позначення тварин, у яких ембріон розвивається в організмі матері, тож дитинчата з'являються на світ живими, а не з відкла...
Те
Територіальні твариниТериторіальні тварини — тварини, які захищають певну територію від вторгнення представників того ж виду.
Ви
ВипасанняОб
Об'їдають кущіПо
ПолігініяОд
ОдинокийСо
СоціальнийСт
СтадніСта́до — системна цілісність, яку утворює група тварин з якою-небудь певною метою. Процес утворення стада дістав назву стадіння. До складу стада вх...
Не
Не мігрантR
починається зМаленький олень легкої й витонченої будови, з відносно коротким тулубом. Вуха довгі (12—14 см), загострені; хвіст рудиментарний (2—3 см), майже непомітний.
Забарвлення одноколірне — руде, взимку сіре. Світле волосся на сідницях під хвостом утворює «дзеркало». У телят забарвлення плямисте. Шерсть густа, але з ламким волоссям.
Самиці безрогі. Роги в самців прямі, невеликі, поставлені майже вертикально. Несуть по 3 (в азійських підвидів — до 5) відростки в кінцевій частині.
Відомо 5 підвидів. Європейські сарни дрібні: довжина тіла 100—135 см, висота в холці — 75—90 см, маса — 20—37 кг. Азійські сарни, особливо сибірська (Capreolus pygargus s. str.) — більші: довжина їхнього тіла досягає 150 см, маса — 60 кг. Самиці дрібніші за самців.
Сарни (як рід) живуть в Європі до півночі Середньої Скандинавії й Фінської затоки, гирла Ками і верхів'я Печори. Далі ареал сарн охоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ й Крим. Межа між європейською і азійською сарнами проходить приблизно по р. Волга. Інколи кавказьких сарн відносять до азійського виду.
Віддає перевагу світлим розрідженим лісам, з великими галявинами, гарами й вирубками, та лісостеп. Зустрічається й у чагарникових та очеретяних заростях по берегах степових річок й озер; по гірських схилах підіймається до субальпійських й альпійських луків (до 3 500 м над рівнем моря). У Західній Європі тримається в невеликих лісах, звідки виходить на поля.
Влітку сарни пасуться ранком, увечері й в першу половину ночі. Вдень, особливо під час спеки, лежать у густій траві або кущах. Взимку пасуться в будь-який час доби, але під час сильних снігопадів ідуть у лісову хащу. Зимою відпочивають у поглибленнях на снігу, розгрібаючи сніг до лісової підстилки.
Сарни погано переносять високий сніговий покрив; узимку намагаються ходити по звіриних стежках, по лижні або дорозі. У Європі відносно осілі й лише поміняють пасовища; у горах роблять сезонні міграції, взимку спускаючись до підніжжя гір. Масові осінні міграції сарн у менш сніжні райони (на 100—200 км) бувають у Південному Заураллі, Забайкаллі, Приамур'ї. Сарни добре плавають, і під час міграцій вільно перепливають такі річки, як Єнісей, Дунай і Амур.
Найбільшу (до 70 %) частку в кормовому раціоні сарни цілий рік складають трав'янисті рослини. З дерев і чагарників найчастіше об'їдає осику, вербу, горобину, липу, березу, дуб, ясен. Взимку іноді годується хвоєю молодих сосен, але на відміну від оленя й лося не їсть кору. Любить водяні рослини (вахту), за якими приходить до боліт і озер. Гриби поїдає в невеликій кількості. Їсть ягоди, каштани, жолуді, плоди буку й диких фруктових дерев.
Основні вороги — вовк та рись. На молодих тварин нападають лисиці й коти лісові.
Попри те, що сарна може проявляти схильність до міграцій (на півночі ареалу, в смузі випадіння великих снігів), загалом вид є осілим і часто — з виразною територіальністю. Влітку тримаються маленькими групами: самиці з молодими, самиці — поодинці або групами з 2—3 голів. Восени, після закінчення гону, утворюються змішані череди кількістю до 20—30 голів, що розпадаються навесні.
Гон в сарни проходить у серпні — вересні. Самці беруть участь у розмноженні на 3—4 році життя, а самиці — на 3, рідше — на другому році життя. Під час гону самиці сильно знервовані, видають «чуфикаючі» звуки; між ними виникають бійки, які нерідко кінчаються пораненням суперника. На одного самця припадає 2—3 самки, або весь період гону самець тримаються з однією самицею (часткова полігамія).
Вагітність триває 9 місяців, однак із цього строку 4—4,5 місяці ембріон не розвивається. Це єдиний вид серед ратичних, у якого вагітність має латентний період. Звичайно самиці приносять 2 телят, рідко 1 або 3. Телята тиждень залишаються там, де народились, зачаївшись у траві. Через 7—8 днів вони починають ходити за матір'ю. Самка годує телят 2—3 місяці.
Тривалість життя — 11—12 років, окремі самиці доживали до 16 років.
