Рід

Сайгак

1 тварин

Сайга́к степовий, або сайга́ татарська, або суга́к (Saiga tatarica) — рід і вид ссавців з родини бикових (Bovidae) ряду оленеподібних, або парнопалих (Cerviformes, seu Artiodactyla). Належить до групи родів «антилоп». Мешканець степів, який раніше широко заселяв Європу й Азію, а нині зберігся лише в Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, в РФ (Калмикія) та на заході Монголії. У 2002 р. Міжнародним союзом охорони природи віднесено до видів, що перебувають на межі зникнення.

У XVII—XVIII століттях сайгак населяв усі степи та напівпустелі Європи та Азії: від передгір'я Карпат на заході до Монголії і Західного Китаю на сході. На півночі у ті часи доходив до Києва, Барабинського степу в Сибіру. Однак у другій половині століття внаслідок освоєння людиною степових просторів сайгак майже зник у Європі. Різко скоротилася чисельність виду і в Азії. У результаті на початку XX століття він зберігся в Європі тільки в найбільш недосяжних районах нижньої течії Волги, а в Азії — по Устюрту, в Бетпак-Дале, в міжріччі Ілі — Каратал (піски Сариесик-Атирау), у котловинах західних озер Монголії і деяких інших місцях.

У минулому сайгак заселяв степи України на захід до самих Карпат (степ Пантелиха). Вид зник на теренах України (на всій ділянці на схід від Дону) у XIX столітті внаслідок прямого переслідування людиною, чому сприяло поширення вогнепальної зброї. Останню тварину було забито у 1898 р. біля с. Преображенка за 43 км від Асканії-Нова. Сьогодні відновлення популяцій в Україні неможливе через відсутність необхідного обсягу степових ділянок і високий рівень браконьєрства.

Суттєве скорочення чисельності виду та майже повне знищення сайгака відбулося в 1920-х роках. Однак завдяки прийнятим заходам охорони і високій плодючості сайгака популяції відновилися і в 1950-х роках чисельність виду становила понад 2 млн особин, що мешкали в степах і напівпустелях СРСР.

До 2008 року існувало, за попередніми даними, близько 50 000 особин сайгака, що належали до підвиду Saiga tatarica tatarica. Вони мешкали в Росії (Північно-Західний Прикаспій) і трьох областях Казахстана (Волзько-Уральські піски, Устюрт і Бетпак-Дала).

Популяція, що мешкає в двох ізольованих областях Монголії (Шаргін Гобі і район Манхан самона) належить до іншого підвиду — Saiga tatarica mongolica і нараховує (станом на січень 2004 року) близько 750 особин.

Загальна кількість особин сайгаків у Казахстані до травня 2015 року перевищувала 300 тис. голів. У травні 2015 року в Казахстані на території Костанайської, Акмолинської, Актюбинської областей загинуло понад 120 тис. сайгаків. За попередніми даними, причиною масової загибела тварин стала епізоотія. Фахівці Россільгоспнагляду в ході дослідження загиблих сайгаків 1-2 червня 2015 року виключили такі особливо небезпечні хвороби як ящур, чума МРС, віспа овець і кіз та блютанг. У всіх досліджених пробах виявлено Pasteurella multocida типу В — збудник геморагічної септицемії — гострої септичної хвороби, яка характеризується високим рівнем смертності хворих тварин. У квітні 2016 року було остаточно підтверджено, що масова загибель сайгаків була обумовлена саме цим збудником. Науковці пояснили це тим, що в результаті складних погодних умов, що припали на період народження потомства, тварини були сильно ослаблені і не змогли протистояти бактерії.

показувати менше

Сайга́к степовий, або сайга́ татарська, або суга́к (Saiga tatarica) — рід і вид ссавців з родини бикових (Bovidae) ряду оленеподібних, або парнопалих (Cerviformes, seu Artiodactyla). Належить до групи родів «антилоп». Мешканець степів, який раніше широко заселяв Європу й Азію, а нині зберігся лише в Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, в РФ (Калмикія) та на заході Монголії. У 2002 р. Міжнародним союзом охорони природи віднесено до видів, що перебувають на межі зникнення.

У XVII—XVIII століттях сайгак населяв усі степи та напівпустелі Європи та Азії: від передгір'я Карпат на заході до Монголії і Західного Китаю на сході. На півночі у ті часи доходив до Києва, Барабинського степу в Сибіру. Однак у другій половині століття внаслідок освоєння людиною степових просторів сайгак майже зник у Європі. Різко скоротилася чисельність виду і в Азії. У результаті на початку XX століття він зберігся в Європі тільки в найбільш недосяжних районах нижньої течії Волги, а в Азії — по Устюрту, в Бетпак-Дале, в міжріччі Ілі — Каратал (піски Сариесик-Атирау), у котловинах західних озер Монголії і деяких інших місцях.

У минулому сайгак заселяв степи України на захід до самих Карпат (степ Пантелиха). Вид зник на теренах України (на всій ділянці на схід від Дону) у XIX столітті внаслідок прямого переслідування людиною, чому сприяло поширення вогнепальної зброї. Останню тварину було забито у 1898 р. біля с. Преображенка за 43 км від Асканії-Нова. Сьогодні відновлення популяцій в Україні неможливе через відсутність необхідного обсягу степових ділянок і високий рівень браконьєрства.

Суттєве скорочення чисельності виду та майже повне знищення сайгака відбулося в 1920-х роках. Однак завдяки прийнятим заходам охорони і високій плодючості сайгака популяції відновилися і в 1950-х роках чисельність виду становила понад 2 млн особин, що мешкали в степах і напівпустелях СРСР.

До 2008 року існувало, за попередніми даними, близько 50 000 особин сайгака, що належали до підвиду Saiga tatarica tatarica. Вони мешкали в Росії (Північно-Західний Прикаспій) і трьох областях Казахстана (Волзько-Уральські піски, Устюрт і Бетпак-Дала).

Популяція, що мешкає в двох ізольованих областях Монголії (Шаргін Гобі і район Манхан самона) належить до іншого підвиду — Saiga tatarica mongolica і нараховує (станом на січень 2004 року) близько 750 особин.

Загальна кількість особин сайгаків у Казахстані до травня 2015 року перевищувала 300 тис. голів. У травні 2015 року в Казахстані на території Костанайської, Акмолинської, Актюбинської областей загинуло понад 120 тис. сайгаків. За попередніми даними, причиною масової загибела тварин стала епізоотія. Фахівці Россільгоспнагляду в ході дослідження загиблих сайгаків 1-2 червня 2015 року виключили такі особливо небезпечні хвороби як ящур, чума МРС, віспа овець і кіз та блютанг. У всіх досліджених пробах виявлено Pasteurella multocida типу В — збудник геморагічної септицемії — гострої септичної хвороби, яка характеризується високим рівнем смертності хворих тварин. У квітні 2016 року було остаточно підтверджено, що масова загибель сайгаків була обумовлена саме цим збудником. Науковці пояснили це тим, що в результаті складних погодних умов, що припали на період народження потомства, тварини були сильно ослаблені і не змогли протистояти бактерії.

показувати менше