Колір шерсті білорукого гібона варіює від чорного і темно-коричневого до світло-коричневого і піщаного. Його руки і ноги забарвлені в білий колір, так само як волосся, що обрамляють його чорне обличчя. І самці і самки можуть зустрічатися в різних колірних варіантах. Густе хутро відмінно захищає від холоду в сезон дощів. Обидві статі майже не відрізняються одна від одної за величиною. Як і у всіх гібонів, у них дуже довгі і сильні руки, легке і струнке тіло хвоста немає. Оскільки більшу частину життя гібони проводять на деревах їх руки з довгими і вузькими п'ятипалими долонями набагато довші за ноги. Вони дозволяють гібонам легко перестрибувати з гілки на гілку. Лицьова частина голови безволоса; чорна шкіра обличчя облямована шерстю. На обличчі розташовані очі, що посаджені близько одне до одного, з коричневою райдужною оболонкою. Таке розташування очей забезпечує добрий бінокулярний зір і примат чудово орієнтується в густих кронах дерев.
Природний ареал білоруких гібонів простягається від південно-західного Китаю і східної М'янми до Малайського півострова. Також він зустрічається на північно-заході острова Суматра і на острові Ява. Вони зустрічаються у вологих тропічні лісах, але також їх можна зустріти і в сухих лісових масивах, в горах вони піднімаються на висоти до 2000 м над рівнем моря.
Білорукі гібони активні в денний час. За допомогою своїх сильних і довгих рук вони пересуваються по гілках методом брахіації, тобто розгойдуючись на руках з однієї гілки на іншу. На землі вони зустрічаються досить рідко. Білорукі гібони ведуть моногамний стиль життя і пари залишаються все своє життя. Сімейні групи живуть на чітко окреслених територіях, про які вони попереджають інших гібонів за допомогою співу. Їх їжа складається головним чином з фруктів і доповнюється листям, бруньками і комахами.
У питанні розмноження білорукі гібони мало чим відрізняються від інших видів родини. Після вагітності, що триває сім місяців, самки народжують одне дитинча. Протягом двох років після народження воно харчується молоко м матері і залишається в сім'ї аж до досягнення статевої зрілості у восьмирічному віці. Середня тривалість життя білорукого гібона становить приблизно 25 років.
Білорукі гібони належать до видів, що знаходяться під загрозою зникнення. У деяких країнах на них полюють через їх м'ясо, в інших вбивають батьків, щоб зробити з дитинчат домашніх звірів. Проте найбільша небезпека походить від скорочення їхнього життєвого простору. З великою швидкістю просувається вирубка лісів Південно-Східної Азії, щоб добути місце для плантацій, полів і поселень. Попри те, що урядами країн цього регіону були створені заповідники і національні парки, вони часто погано охороняються і браконьєрство у них триває.
