Вугор електричний (Electrophorus electricus) — вид гімнотоподібних риб родини гімнотові (Gymnotidae) роду електричний вугор (Electrophorus). Риба, яка генерує розряд струму напругою 300–650 V і силою 0,1–1 А. Така напруга може вбити людину, що перебуває поблизу. Статевозрілий електричний вугор досягає майже трьох метрів у довжину тоді, як його товщина становить близько десяти сантиметрів. Три електричні органи займають майже 80% тіла вугра, решту 20% становлять інші органи, які виконують життєво важливі функції (розмноження, дихання, травлення тощо).
Електричні вугри — великі риби, тіло довге й змієподібне; середня довжина дорослих особин становить 1—1,5 м, найбільший із відомих екземплярів сягав майже триметрової довжини. Вага — до 20 кг (максимальна — 45 кг). Шкіра в електричного вугра гола, без луски; тіло дуже видовжене, округле в передній частині й трохи стисле з боків у задній. Вугри мають зябра, проте дихають переважно атмосферним повітрям.
Густі, в'язкі шкірні покриви тіла E. electricus виконують функції захисного шару, часто від їхнього ж електричного струму. Забарвлення дорослих електричних вугрів оливково-коричневе, нижній бік голови й горла яскраво-жовтогарячі, край анального плавця світлий, очі смарагдово-зелені. Забарвлення молодих риб світліше, вохристого відтінку, іноді з мармуровим малюнком.
Плавальний міхур дуже великий й у великих екземплярів сягає 80 см. Визначено, що електричний вугор має добре розвинений слух. Вони мають апарат Вебера, який з'єднує вухо з плавальним міхуром, що значно розширює можливості їхнього слуху. Ця риба має маленькі очі й поганий зір.
Бічна лінія розташована у верхній частині тіла й ледь помітна. У ній є електричні клітини-рецептори, якими вугор помічає найменші зміни тиску й вібрацію у воді.
Ці риби мешкають у річках, що впадають до Оріноко й Амазонки, а також у болотах північно-східної частини Південної Америки. Зустрічаються в таких країнах: Бразилія, Французька Гвіана, Гаяна, Перу, Суринам, Венесуела.
Мешкає у заплавах річок, болотах, струмках, малих річках і прибережних рівнинах, поодинці. Більшу частину свого життя вугор перебуває на дні, серед водоростей. Він мало рухається й піднімається на поверхню лише для дихання.
Суходолом вугор пересуватися не може, як і перебиратися по вологому мулу. Улітку, коли вода висихає, вугор заривається, для чого викопує собі нору.
Електричні вугри живляться безхребетними, хоча дорослі вугри можуть також споживати рибу й невеликих ссавців. Молодь їсть безхребетних (креветки, краби). Риба знаходить здобич за допомогою електричних органів, які дозволяють їй виявити жертву, навіть якщо вона нерухома. На полювання електричні вугри виходять уночі. Чутливі сенсори фіксують і невеликі електричні імпульси, що викликані рухами м'язів інших риб, наприклад, під час дихання останніх. Помітивши зграю риб, рака, який вибрався з нори, або жабу, що сидить на листі латаття, вугор наближається до них і запускає свою «електростанцію». Усе живе, що опинилося в зоні дії електричного розряду, переважно не гине, але перебуває в шоковому стані й не здатне рухатись, а вугор спокійно поїдає найбільш ласу здобич. Повторні удари струмом можуть убити не тільки дрібну здобич, а й великих ссавців і людину. Вугор має тільки один ряд дрібних зубів, тому вчені роблять припущення, що він полює лише на дрібну здобич, яку ковтає цілком.
Про розмноження й розвиток електричних вугрів, як й інших гімнотових риб, відомо мало. Дотепер не вдалося знайти яку-небудь помітну особливість, яка дозволила б визначати стать риби. Цілком можливо, що, як й інші види риб, що здатні виробляти електричне поле, вугри застосовують електричні органи для обміну даними про належність до певної статі, вік і готовність до парування. Відповідно до нечисленних спостережень, під час розмноження електричні вугри залишають звичні місця перебування й повертаються до них уже в супроводі молоді, яка починає самостійне життя, коли досягає довжини 10–12 см. Про потомство дбають обоє батьків. Паруються електричні вугри під час сухого сезону. Яйця розміщують у добре прихованому гнізді, зробленому самцем зі слини. Максимальна плодючість — до 17 000 яєць. У польових спостереженнях було зафіксовано в середньому 1200 ембріонів. Зазвичай мальки, народжені першими, поїдають яйця, які самиця відклала пізніше.
Станом на 2009 рік, Міжнародний союз охорони природи вважає електричного вугра видом із найменшим ризиком, «через його значне поширення, здатність займати для мешкання різні місця й відсутність будь-яких відомих поширених загроз для цього виду». Існуванню вугра може загрожувати лише забруднення прісних водойм.
Дрібних особин збирають для акваріумної торгівлі, а також для науки, однак колекціонування не викликає скорочення популяції.
Електричні вугри добре утримуються в неволі й часто слугують прикрасою великих прилюдних акваріумів. Гарних результатів вдається досягти в тому випадку, коли вода в акваріумі міняється не надто часто. Інакше на тілі електричних вугрів утворюються виразки, і вони незабаром гинуть. Це явище, вочевидь, пов'язане з тим, що слиз, який виділяють вугри, містить якийсь антибіотик, що накопичується у воді й охороняє риб від виразкових захворювань. Риба досить добре адаптується до життя в неволі. Деякі аматори демонструють унікальні здібності вугра за допомогою електролампочки, проводи якої опущено до акваріуму. Відчувши потенційну здобич (дрібні рибки, шматочки корму), електричний вугор починає генерувати у водному середовищі електричні розряди. Для того, щоб почути статичні шуми, що виникають унаслідок електророзрядів, на акваріум встановлюють звукопідсилювачі. Спілкування з таким домашнім вихованцем — справа досить небезпечна. У Лондонському зоопарку вугор одного разу сильно вдарив електричним струмом служителя, який його годував. Інший вугор почав генерувати електричні розряди, коли його переносили в металевій коробці і служителю довелося кинути коробку на землю.
